Оцінка паризьким ювеліром алмаза і сума у двісті тисяч повалили мене в шок, оскільки я чекав не більше сімдесяти тисяч. Ми купили з Вікою невеликий будинок на узбережжі Франції, і почали активно вивчати французьку мову. Віка до цього часу була на другому місяці вагітності, і я готувався стати батьком. Через місяць Віка могла пояснюватися в магазині по-французьки, а я зрозумів, що самостійно вивчити мову, безсилий і пошкодував, що свого часу не попросив замість іспанської, завантажити в мої мізки французька мова. Рік пролетів непомітно. Світ зализував рани війни. Будував міста, електростанції, але того єднання, про який ми мріяли, і яка мала от-от відбутися, не сталося. Власні амбіції керівників низки країн викликали розбіжності, а слідом за ним розкол. Повторилося те, що було в момент розпаду СРСР, коли колись дружні республіки відразу розпалися, утворивши суверенні держави, і почали поливати один одного брудом з висоти трибун своїх та зарубіжних парламентів та інших громадських організацій. Аналогічна ситуація повторилася й цього разу. Тепер справа стосувалася грошей, які спочатку були зібрані в єдиному центрі для відновлення зруйнованого, але кожен намагався урвати якнайбільше. Невдовзі вибухнув скандал, і як кажуть, пішло і поїхало. Не без допомоги журналістів, скандал зробили світової рекламою, що й послужило приводом для розвалу коаліції. Формально все як і раніше виглядало миролюбно, але на ділі країни великої вісімки косо дивилися один на одного, і напруженість знову стала спостерігатися неозброєним поглядом. Армійські чини зітхнули з полегшенням, і військові бюджети майже всіх країн знову почали зростати. Одним словом, все повернулося в колишнє русло, і війна так нічому і не навчила людей, точніше тих, хто нами править. Втім, нам з Вікою було не до світової політики. Ми чекали на народження сина. Коли він народився, як і належить, через дев’ять місяців, Віка навідріз відмовилася назвати його Олексою, сказавши, що в житті тому вона і він, можливо, ще живуть у своєму паралельному світі. Я не став її умовляти і переконувати, і тому, за обопільною згодою назвали сина Сашком на честь Вікиної покійного батька. Він народився чарівним, з волоссячком на голові і як сказав лікар, здоровим хлопчиком трохи менше трьох з половиною кілограм. Віка була щаслива, а я тим більше, оскільки дуже побоювався, все ж їй вже було далеко за тридцять, і народжувати в такому віці було складно. Однак пологи пройшли досить спокійно, і все обійшлося благополучно. Незадовго до народження сина ми, після майже піврічної перерви зустрілися з майором. Він приїхав до нас погостювати, а заодно переговорити про спільне підприємство з виробництва напою. Пробув у нас три дні. Нам було про що згадати і про що поговорити. Виявилося, що на відміну від нас, з ним обійшлися набагато крутіше, так що ми легко відбулися, як він висловився.